Біологія та екологія

ОСОБЛИВОСТІ ЗАБАРВЛЕННЯ ШКАРАЛУПИ ЯЄЦЬ ПТАХІВ ЗАЛЕЖНО ВІД МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ ГНІЗДА

Л. Харченко — 2024-06-17

У статті за результатами аналізу колекцій яєць різних екологічних груп птахів та різних літературних джерел узагальнено наукові дослідження щодо морфологічних адаптацій, які відносяться до забарвлення шкаралупи яєць у птахів. Зазначено, що морфологічна адаптація – забарвлення шкаралупи яєць у птахів – одна із функцій маскування та пристосування до умов гніздування. У статті досліджувалися колекції яєць птахів з відкритим типом гніздування: жаворонок польовий (наземногніздний), зяблик (кроногніздний) та сорокопуд терновий (кущогніздний). Дослідження підтвердило положення про високу варіабельність забарвлення шкаралупи яєць птахів з відкритим типом гніздування, що дозволяє кладкам бути непомітними і сприяє успішному гніздуванню. Проаналізовані місця розташування гнізд досліджених птахів із забарвленням шкаралупи яєць птахів різних екологічних груп. Установлені особливості такої залежності між цими показниками.

СТРАТЕГІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАБЛЕННЯ КОМАХ- ЗАПИЛЮВАЧІВ БУДЛЕЇ (BUDDLEJA DAVIDII L.)

В. Скакун — 2024-06-17

Відомо, що запилювачами багатьох видів рослин є метелики. Цих комах приваблюють насамперед візуальні ознаки квіток, проте вони також реагують на квіткові аромати. Тому більшість рослин, які запилюються метеликами, мають сильний аромат. Однією з таких рослин є Buddleja davidii. Цей вид широко поширений в Азії і відомий своїм інвазивним характером у різних регіонах по всьому світу. Крім того, що рослина є привабливою для метеликів та має яскраві, великі суцвіття, вона також є важливою декоративною рослиною, яку вирощують в багатьох садах.
У статті описано особливості запилення Buddleja davidii одним з його найчастіших відвідувачів – метеликом Павичеве око (Aglais io), спираючись на хімічні та поведінкові підходи. Було зясовано, що для метеликів саме нюхові сигнали є більш привабливими, ніж візуальні. Цьому сприяє наявність у рослинах 4-оксоізофорон та епоксиду оксоізофорону. Саме остання сполука викликає поведінкові реакції у комах – запилювачів.

ЕКОЛОГО-ФАУНІСТИЧНИЙ ОГЛЯД БУЛАВОВУСИХ ЛУСКОКРИЛИХ (RHOPALOCERA) НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЧАСТИНИ КРИМУ

В. Тютюнник — 2024-06-17

За результатами проведених досліджень отримано оригінальні дані про видовий склад Rhopalocera, еколого-біологічні особливості та структуру популяцій булавовусих лускокрилих південно-східної частини півострову, що мешкають в ряді відкритих біоценозів. Роль представників Rhopalocera в екосистемі подвійна: представники родин на одних фазах розвитку виступають шкідниками, а на інших – корисними запилювачами квіткових рослин, що впливає і на розвиток екосистеми в цілому. На досліджуваній території південно-східної частини Криму було виявлено 36 видів булавовусих лускокрилих. У складі вивченої фауни Rhopalocera відмічено 5 видів, занесених до Червоної книги України. Один вид родини Lycaenidae занесений до Червоної книги метеликів Європи. З досліджуваних стаціонарів найбільш густо заселеними біотопами виявилися ялівцевий гай, луки та степова ділянка. Серед виявлених видів найбільшою трофічною групою за кількістю видів виявилася група олігофаги. Виділено чотири фенологічні групи: весняно-ранньолітня, літня, пізньолітня та полівольтинна, з яких найбагатшою є полівольтинна. Пік різноманітності та чисельності видів, припадає на середньолітній період, коли виявлено майже 90% видів Rhopalocera у районі досліджень.

ВПЛИВ МІСЦЬ НАКОПИЧЕННЯ ВІДХОДІВ ГІРНИЧО – ЗБАГАЧУВАЛЬНИХ КОМБІНАТІВ НА ГІДРОСФЕРУ ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ

В. Антонік — 2024-06-17

Досліджено характер і напрямки зміни стану водних об’єктів території, що тривалий час (50 – 60 років) прилягає до місць складування відходів видобутку (відвалів) і збагачення (хвостосховищ) залізорудної сировини. Встановлено, що відвали та хвостосховища є джерелами інтенсивного хімічного забруднення гідросфери приляглих територій високо мінералізованими фільтратами. Найінтенсивніше забруднення і підняття рівня підземних вод на всіх горизонтах відбувається у перші 10-15р. В подальшому, пропорційно терміну експлуатації техногенних споруд, зростає ареал та рівень хімічного забруднення як поверхневих, так і підземних водних об’єктів, зростають гідрогеологічні процеси: підтоплення, зсуви, провали.

НАУКОВІ ОСНОВИ КОНТРОЛЮ СТАНУ ДОННИХ ВІДКЛАДЕНЬ ЯК ІНДИКАТОРА РІВНЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ГІДРОЕКОСИСТЕМ

С. Маджд — 2024-06-17

В роботі запропонована методика проведення контролю стану поверхневих водних об’єктів, які підлягали впливу високонебезпечних техногенних об’єктів, шляхом дослідження екологічного стану донних відкладень. Контроль здійснювався на прикладі нафтових вуглеводнів. В ході реалізації методики доведено, що донні відклади є інтегральним показником рівня техногенного навантаження на гідроекосистеми та індикатором рівня їх екологічної небезпеки. Розраховані коефіцієнти донної акумуляції вказують на прогресуюче забруднення водойми та тенденцію до накопичення основної маси забруднюючих речовин в донних відкладеннях. Результати досліджень за методикою контролю стану донних відкладень як індикатора рівня екологічної небезпеки гідроекосистем, на прикладі «малої» річки, що протікає вздовж техногенно навантажених територій, свідчать, що донні відкладення відносяться до категорії “надзвичайно забруднених”. Структурно-функціональні властивості донних відкладень дозволяють стверджувати, що з одного боку вони сприяють процесу самоочищення водного середовища, акумулюючи в собі нафтопродукти, проте з іншого боку, донні відкладення являють собою небезпеку вторинного забруднення водної товщі, оскільки при зміні фізико-хімічних умов забруднювачі з донних відкладень здатні переходити у водні маси.

СПЕКТРИ ЕКОМОРФІЧНОЇ ЄМНОСТІ ТАКСОНІВ РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ ТЕХНОГЕННИХ ЕКОТОПІВ ВІДВАЛІВ КРИВБАСУ

Я. Маленко — 2024-06-17

У статті зазначено актуальність проведення комплексних досліджень складу рослинних угруповань техногенних екотопів відвалів як вихідного етапу пізнання структури, специфіки умов і тенденцій розвитку рослинності порушених земель.
Відзначено доцільність деталізації екоморфічної ємності різних таксонів, на засадах теорії еколого-таксономічних спектрів, з метою встановлення екологічного, адаптивного потенціалу властивого та реалізованого кожним таксоном. Дослідження, проведені в межах відвалів «2-3» ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», дозволили зареєструвати 184 види покритонасінних рослин, які належать до 132 родів 35 родин. Аналіз побудованих спектрів екоморфічної ємності таксонів (класів, родин) свідчить про їхню неоднакову екоморфічну ємність. Клас Magnoliopsida є більш екоморфічно ємним, ніж клас Liliopsida. Превалююча частина спектрів екоморфічної ємності Magnoliopsida належить рудерантам, рудеральним степантам і степантам, ксеромезофітам і мезоксерофітам, геліофітам, гемікриптофітам і терофітам, мезотрофам. У спектрах екоморфічної ємності Liliopsida перевагу мають степанти і рудеранти, ксеромезофіти, геліофіти, терофіти і криптофіти, мезотрофи. Провідні родини угруповань рослин є в цілому найбільш екоморфічно ємними. Спектри ценоморфічної ємності родин Asteraceae, Fabaceae, Poaceae, Caryophyllaceae, Apiaceae розширені, тобто вміщують найбільше різних ценоморф, а спектри ценоморфічної ємності 15 родин звужені й монотипні за складом ценоморф.
Розширені спектри гігроморфічної ємності властиві родинам Poaceae, Asteraceae, Caryophyllaceae, Brassicaceae, Fabaceae, Chenopodiaceae, Scrophulariaceae, спектри геліоморфічної ємності - родинам Lamiaceae, Rosaceae, Apiaceae, спектри клімаморфічної ємності - родинам Asteraceae, Fabaceae, Lamiaceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae, Poaceae, Caryophyllaceae, спектри трофоморфічної ємності - родинам Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Lamiaceae, Caryophyllaceae, Euphorbiaceae. Наближення угруповань до більш-менш стабільного стану супроводжується вкороченням і відносною стабілізацією за складом екоморф спектрів і ємності таксонів. Ідентичні зміни екоморфічної ємності таксонів на відвалах, що мають певну схожість екологічних умов, характеристик субстратів і віку складування, можуть використовуватися як діагностичні показники етапів зонального відновлення рослинного покриву порушених земель.

РЕГІОНАЛЬНІ РАРИТЕТИ ФЛОРИ ПОЛТАВЩИНИ: ЕКОЛОГО-ФІТОЦЕНОТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОШИРЕННЯ ТА ОХОРОННІ СТРАТЕГІЇ

В. Перерва — 2024-06-17

У дослідженні представлена еколого-фітоценотична характеристика та оцінка регіональних раритетів флори Полтавщини. Розглянуті умови поширення цих раритетів, а також запропоновані стратегії збереження та охорони цінних видів рослин. Результати дослідження важливі для розуміння біорізноманіття регіону та розробки програм збереження природних екосистем. Результати експедиційних досліджень, проведених авторами протягом 2006-2023 років, свідчать про те, що на території досліджуваного регіону існує 12 видів раритетних представників флори, із них 7 видів є лісовими, 1 – болотним, а 4 – характерними для солончаків та засолених лук. Чотири види ростуть на західній та південній межі ареалу в Полтавській області, два – на східній, а ще два представлені ізольованими локалітетами.
Ці види потребують особливої охорони та уваги, тому дуже важливо зберегти всі виявлені локалітети цих рідкісних видів, дослідити стан їхніх популяцій та моніторити їх стан у майбутньому.

ВПЛИВ ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ НА ЕЛЕКТРОФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ БАЙРАЧНИХ ЧОРНОЗЕМІВ СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

В. Горбань — 2024-06-17

Наведено результати дослідження впливу природної лісової рослинності на діелектричну проникність, питомий електричний опір, питому електропровідність, мінералізацію та солоність чорноземів в умовах байраку Військового, розташованого в Дніпровському р-ні Дніпропетровської області. Встановлено, що чорноземи лісові, генезис яких пов’язаний з лісовою рослинністю, характеризуються зменшеними величинами досліджуваних електрофізичних властивостей порівняно з чорноземами звичайними під степовою рослинністю. Особливості схилів байраків зумовлюють додаткову диференціацію властивостей ґрунтів, при цьому чорноземам, які сформувалися на схилі північної експозиції, властиві менші величини діелектричної проникності та більші величини питомого електричного опору, питомої електропровідності, мінералізації та солоності порівняно з чорноземами, формування яких відбувалося на схилі південної експозиції. Запропоновано використовувати діелектричну проникність як додаткову діагностичну ознаку ущільнення ґрунтів, зумовлену особливостями структурно-агрегатного складу та проявом елювіально-ілювіального процесу в чорноземах лісових байрачних лісів. При досліджені особливостей ґрунтів чинити опір або проводити електричний струм шляхом визначення питомого електричного опору з використанням методу ґрунтових паст або питомої електропровідності в ґрунтовій суспензії, на нашу думку, слід надавати перевагу першому методу, який дозволив виявити більше відмінностей в електрофізичних властивостях досліджуваних чорноземів порівняно з другим методом. Зроблено припущення, що величини питомого електричного опору, визначеного у ґрунтових пастах, та питомої електричної електропровідності, визначеної в водній ґрунтовій суспензії, зумовлені дією різних факторів, оскільки ці величини є оберненими одна стосовно іншої, а за результатами досліджень виявлено односпрямовані зміни цих величин. Результати, отримані в процесі дослідження, свідчать про необхідність комплексного дослідження електрофізичних властивостей ґрунтів з використанням різноманітних методів, які дозволяють виявляти дію як споріднених, так і відмінних процесів ґрунтогенезу.

СИНТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД І ЦЕНОТИЧНА СТРУКТУРА ПРИБЕРЕЖНО-ВОДНОЇ РОСЛИННОСТІ РІЗНОТИПНИХ ВОДНИХ ОБ`ЄКТІВ м. ПОЛТАВИ

О. Клепець — 2024-06-17

Стаття знайомить із результатами вивчення синтаксономічного складу і структури угруповань прибережно-водних рослин у різнотипних водних об’єктах міста Полтави (штучні та природні водойми, міський відрізок середньої річки Ворскла), де відповідно до еколого-флористичної класифікації було виділено 16 рослинних асоціацій (у т.ч. 2 варіанти) із шести союзів, чотирьох порядків класу PHRAGMITO-MAGNOCARICETEA. Серед них лише дві асоціації (Phragmitetum communis та Typhetum latifoliae) є найбільш типовими для урбанізованих гідроекотопів.
Загалом виявлені рослинні асоціації водних об’єктів урботериторії мають досить низьке видове багатство і репрезентують здебільшого спрощені варіанти вихідних природних угруповань. Порівняно вище видове багатство деяких асоціацій зумовлене участю видів гігро-мезофільного різнотрав’я, насамперед елементів синантропного флористичного комплексу, що пов’язане зі значним порушенням природного рослинного покриву на урботериторії. Характер розвитку описаних угруповань прибережно-водних рослин та особливості їх флористичного складу відбивають тенденцію до обміління та заболочування міських гідроекотопів.
На урбанізованих водоймах зареєстровано 14 угруповань прибережно-водної рослинності рангу асоціації, а на міському відрізку середньої річки – 8. Більшість виявлених асоціацій (8) приурочено виключно до міських водних об’єктів непроточного типу, специфічними ж для міського відрізку річки є лише 2 асоціації. З тих шести асоціацій, що зустрічаються як на міських водоймах, так і на міському відрізку середньої річки, саме річкові ценози є більш різноманітними і повночленними.
В умовах урбанізованого середовища вищу стійкість до антропогенного впливу виявляють екосистеми середньої річки порівняно із екосистемами штучних міських водойм, про що, зокрема, свідчить складніша ценотична структура спільних асоціацій.

ЕФЕМЕРОЇДИ У МІСЬКИХ І ПАРКОВИХ НАСАДЖЕННЯХ УМАНЩИНИ (ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ)

Т. Коструба — 2024-06-17

Стаття узагальнює дані щодо видового складу ефемероїдів Уманського району Черкаської області. На цій території автором під час власних польових досліджень 2021–2024 рр. у складі культурофітоценозів було зареєстровано 45 видів ранньо-весняних і два види осінніх ефемероїдів. Наведено перелік цих видів, які входять до складу 21 роду, 8 родин. Здійснено розподіл видів на автохтонні (21) та алохтонні (26). До складу алохтонних віднесено і ті види флори України, які не зустрічаються в природі в межах Черкаської області. Розглянуто 15 видів, які включені до Червоної книги України та 4 регіонально-рідкісних види. Проаналізовано поділ видів на біоморфологічні групи за видозмінами підземних пагонів: бульбові – 9, бульбоцибулинні – 7, кореневищні – 2, цибулинні – 29. Відмічено масове вегетативне розмноження у всіх культивованих і спонтанно поширених ефемероїдів. У трьох видів інтродуцентів зареєстровано самосів поблизу ділянок культивування, їх поширення потребує подальшого моніторингу. Muscari armeniacum і Anemone blanda відмічені в м. Умані як ергазіофігофіти.

ІНДИКАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ ЗА СКЛАДОМ ДЕНДРОФЛОРИ У РІЗНИХ ЗОНАХ ПРИРІЧКОВОГО ПАРКУ м. ПОЛТАВА

О. Орловський — 2024-06-17

Наведено результати дослідження дендрофлори Прирічкового парку м. Полтава та встановлення відповідності видового складу деревних рослин екологічним умовам шляхом аналізу амплітуди провідних екологічних чинників.
Визначено 12 видів листяних дерев – представників семи родів шести родин відділу Angiospermae, або Magnoliophyta. Найбільші значення індексу Маргалефа розраховані в зоні 1, а індексу домінування – в зоні 3. В усіх трьох зонах парку представлені 6 видів дерев – 2 види кленів, тополя пірамідальна, осика, верба біла та липа серцелиста. Індекс Сьоренсена-Чекановського свідчить про найбільшу подібність видового складу дерев між зонами 1 і 2 та 2 і 3, а найменшу – між зонами 1 і 3.
Найменше значення показника освітлення (Lc) визначено для зоні 2, де деревостан найбільш густий. Найбільш світлолюбні види – робінія та береза – ростуть у зоні 1 (з високим рекреаційним навантаженням). Діапазон толерантності до чинника вологості ґрунту (Hd) є найбільшим стосовно осики, яка поширена в усіх трьох зонах парку. Найменше значення показника аерації ґрунту (Ae) в зоні 1 пояснюється його найбільшим ущільненням у зв’язку з рекреаційним навантаженням. Показник кислотного режиму ґрунту (Rc) збільшується у зоні 3, де ростуть верби й тополі.
Аналіз екологічних амплітуд визначених показників свідчить, що умови в усіх зонах Прирічкового парку сприятливі для більшості представлених видів дерев, що свідчить про можливості врахування зазначеного підходу під час оцінювання нових видів для розширення їхнього асортименту. Одержані дані дають змогу продовжити дослідження стану найбільш поширених видів дерев і стійкості до природних і антропогенних чинників їхнього пошкодження та ураження, зокрема рекреації, викидів транспортних засобів, комах-фітофагів і збудників хвороб.

ТАКСОНОМІЧНА СТРУКТУРА ТА ОСОБЛИВОСТІ АЛЕРГЕННОЇ АЕРОПАЛІНОДЕНДРОФЛОРИ В ОЗЕЛЕНЕННІ МІСТА ЧЕРНІГОВА (ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ, ЛІВОБЕРЕЖНЕ ПОЛІССЯ, УКРАЇНА)

С. Потоцька — 2024-06-17

Уперше проведено комплексну оцінку по вивченню алергенної аеропалінодендрофлори в озелененні територій Лівобережного Полісся на прикладі міста Чернігова, Чернігівська область (таксономічного складу, біоморфологічної, екологічної структури, частоти трапляння, поширення).
За результатами оригінальних досліджень нами встановлено, що алергенна аеропалінодендрофлора налічує 82 види, 18 культиварів, 26 родів, 16 родин (Magnoliophyta – 59 видів, 19 родів, 14 родин, Pinophyta – 23 види, 7 родів, 2 родини). Найчисельнішими за кількістю видів є родини Pinaceae – 12 видів (Pinus (8 видів), Picea (4), Cupressaceae – 11 видів (Juniperus (5); із покритонасінних – Salicaceae – 20 видів (Salix (15), Populus (5), Aceraceae – 8 видів (Acer (8). Найбільше різноманіття культиварів мають види Thuja occidentalis (7), Juniperus sabina (3); Acer palmatum (3).
Аналіз частоти трапляння показав, що масово поширені 36 видів; зрідка – представники 43 видів (більшість на колекційних ділянках). Нами визначено місцезнаходження видів згідно розподілу за різними типами міських насаджень, 10 видів у всіх типах насаджень зустрічаються, на територіях загального користування в структурі озеленення – 22 види.
З’ясовано, що серед життєвих форм у насадженнях переважають дерева (65 видів: листопадні (47), вічнозелені (18). За висотою відмічено переважання дерев І величини (27 видів), кущі І величини (8).
Встановлено, що більшість видів мають високу адаптивну здатність до природно-екологічних умов міських екотопів, за вибагливістю до едафічних умов значною є участь групи оліготрофів (41 вид); за вологістю ґрунту – мезофітів (43); за світловибагливістю – світлолюбних (39).

ФЛОРА РІДКІСНИХ ВИДІВ СУДИННИХ РОСЛИН ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНАЛЬНИХ ЛАНДШАФТНИХ ПАРКІВ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

В. Свердлов — 2024-06-17

Проведено аналіз рідкісних видів судинних рослин територій регіональних ландшафтних парків у межах Українського Полісся. Наведено результати систематичного аналізу флори рідкісних видів судинних рослин на території п’яти регіональних ландшафтних парків поліської частини України, зокрема: Прип’ять-Стохід, Надслучанський, Пташиний рай, Міжріченський, Ялівщина. За таксономічною структурою вони належать до 199 видів, 141 роду, 64 родин. Виявлено, що більшість регіонально-рідкісних видів відзначаються малими площами локалітетів із спорадичним або розсіяно-дифузним просторовим розташуванням, відносно низькою чисельністю особин. Визначено природоохоронний статус регіонально-рiдкiсних видiв рослин за категоризацією IUCN. Відповідно до неї встановлені види рослин належать до шести категорій загрожуваності й розподіляються таким чином: CR (критично зникаючий вид) – 1, EN (зникаючий вид) – 22, VU (вразливий вид) – 32, NT (вид, що наближається до зникаючого) – 126, LC (вид, який потребує уваги) – 14, DD (вид недостатньо досліджений) – 4. Отримані результати досліджень слугуватимуть основою екологічного фітомоніторингу та созологічного менеджменту на регіональному рівні.

ВИДОВИЙ СКЛАД БУР’ЯНІВ МІСЦЕВОСТЕЙ РІЗНОГО ТИПУ НА ТЕРИТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ

О. Шевчук — 2024-06-17

Стаття висвітлює результати вивчення таксономічного складу, флористичних особливостей та зустріваності видів бур’янів у місцевостях різного типу на території Вінниччини. В обстежених місцевостях різного типу – сегетальних (поля) та рудеральних (узбіччя полів, польові дороги, автомобільні шляхи) виявлено 159 видів бур’янових рослин, що належать до 116 видів родів із 32 родин. Найбільша кількість видів зареєстрована на узбіччях полів (123 види), найменша – на узбіччях автомобільних шляхів (80 видів). Число зареєстрованих видів на полях та польових дорогах близьке до такого, що й на узбіччях полів (117-111 видів).
Значення коефіцієнта флористичної подібності П. Жаккара свідчать про високу схожість видового складу полів, їх узбіч та польових доріг (65,2–69,6 %) порівняно з узбіччями автомобільних доріг (47,0–55,0 %). Ця тенденція свідчить про тісний взаємозв'язок видових складів бур'янів основних типів місцезростання, що входять до складу кожної агроекосистеми (полів, узбіччя полів та польових доріг), а це є обґрунтуванням необхідності регулярного моніторингу щодо бур'янів не тільки полів, а й їх узбіч і навколишніх польових доріг.
Встановлено, що характер розподілу видів за родинами нерівномірний. Перші місця за кількістю видів за всіма позиціями порівняння займають родини Asteraceae Dumort. і Poaceae Barnhart., при цьому родина Asteraceae значно перевершує інші родини за кількістю зареєстрованих видів.
Виявлено, що переважна частина зареєстрованих видів бур'янів відноситься до провідних родин. Встановлено, що 59 видів бур'янів зареєстровані на всіх досліджуваних типах місцезростань. Порівняльний аналіз отриманих даних показав, що види представлені на місцевостях різних типів у різній ступені.
Видовий склад бур'янів Вінниччини характеризується єдністю та стабільністю таксономічної структури протягом тривалого періоду часу та незалежно від типу місцезростання. Високі показники подібності зумовлюють комплексне вивчення видових складів бур'янів основних типів місцезростань, що входять до складу кожної агроекосистеми (полів, узбіччя полів та польових доріг).

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА СТРУКТУРА ДЕРЕВОСТАНУ ЛІСОВИХ ФОРМАЦІЙ ДОЛИНИ РІЧКИ ВОРСКЛА У МЕЖАХ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Д. Хмелевський — 2024-06-17

У статті досліджується лісова рослинність річки Ворскла, розглядається проблема просторової диференціації, структура та динаміка зміни деревних порід. Наукові дослідження доводять, що на тип лісу та структуру деревостану впливають такі екологічні фактори, як тип ґрунтів, клімат, водний режим, рослинний і тваринний світ. У межах долини річки Ворскла було ідентифіковано 27 лісових формацій загальною площею 72353,2 га (12,8 % лісистість).

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ КРОВІ ЛЮДИНИ ПІСЛЯ ДІЇ КОРОНАВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ COVID-19

Ю. Іваницька — 2024-06-17

У публікації розкрито актуальність дослідження, яка обумовлена доцільністю одержання на основі методу проточної цитометрії максимального спектру виміряних величин для подальшого аналізу впливу коронавірусної інфекції COVID-19 на організм людини. Описано напрямки застосування у наукових дослідженнях методу проточної цитометрії на основі гематологічних маркерів: виявлено причини порушення імунної системи, проведено аналіз процесів тромбоутворення та фібринолізу, вивчено причини патогенезу артеріальної гіпертензії. Представлено результати впровадження зазначеного методу для вивчення стану крові після впливу на організм людини коронавірусної інфекції COVID-19 за такими напрямками: виникнення альвеолярного запалення, поява імунологічних змін, вплив на лімфоцитарні клітини, поява синдрому хронічної втоми на тлі вторинного імунодефіциту після коронавірусної хвороби. Вказано переваги та недоліки використання методу проточної цитометрії для визначення гематологічних показників після впливу на організм людини коронавірусної інфекції та обґрунтовано доцільність використання гематологічного аналізатора ВС-6000 MINDRAY. Визначено референтні значення, на основі яких відбувається порівняння автоматично вимірюваних гематологічних показників, найбільш важливих при аналізі під час дії на організм дорослої людини коронавірусної інфекції Covid-19: абсолютний вміст лейкоцитів, лімфоцитів, моноцитів, гранулоцитів тощо. Продемонстровано важливість виявлення біомаркерів запальних реакцій для пацієнтів із різними формами та перебігом захворювання, що пов’язано із морфологічними та функціональними змінами в клітинах крові, починаючи з ранніх етапів впливу на організм коронавірусної інфекції. Обґрунтовано, що аналіз одержаних гематологічних показників для пацієнтів, хворих на коронавірусну інфекцію COVID-19, передбачає врахування ряду факторів, на основі яких має бути сформульований остаточний висновок щодо змін стану крові. Відображено переваги застосування методу проточної цитометрії в умовах вивчення впливу на організм людини коронавірусної інфекції.

ОСОБЛИВОСТІ ТОПОГРАФІЇ І КІЛЬКОСТІ SBA+-В-ЛІМФОЦИТІВ B БРИЖІ КИШКІВНИКА В НОРМІ ТА ПРИ ФОРМУВАННІ СПАЙКОВОГО ПРОЦЕСУ

А. Пайдаркіна — 2024-06-17

Вивчення структурної організації очеревини як імунокомпетентного органу сприяє вирішенню практичних завдань, а саме факторів, що контролюють імунні локальні і системні реакції в організмі. Не до кінця дослідженим залишається питання наявності клітин лімфоїдної тканини та їх топографії методом лектинової гістохімії в очеревині на момент її формування, особливостей будови в різні періоди онтогенезу в нормі та під дією чинників ендо- і екзогенної природи. Вуглеводна специфічність використовується як критерій функціональної класифікації лектинових рецепторів на поверхні клітин, що вказує на процеси адгезії до різних молекул, в тому числі фібрину і імунних комплексів. Метою нашого дослідження було встановити особливості топографії і кількості SBA+-В-лімфоцитів брижі кишківника у щурів в нормі та при спайковому процесі за допомогою лектину сої (SBA). Процес спайкоутворення щурам ІІ групи моделювали одноразовим внутрішньоочеревинним введенням 0,5 мл 20% суспензії тальку в ділянку малого таза за методикою Волянської О.Г. Виявлення лімфоцитів, що фенотипічно розрізняються за вуглеводними залишками, проводили із застосуванням лектину сої (SBA). Підраховувалася кількість В-лімфоцитів на стандартну площу 1000 мкм2. Описано морфологію, топографію та кількість SBA+-лімфоцитів, ідентифікованих як В-лімфоцити, в брижі кишківника. Збільшення кількості SBA+-лімфоцитів свідчить про активацію неспецифічної гуморальної ланки імунітету, що пов’язане з надмірним відкладенням фібриноїду і впливає на морфофункціональний стан очеревини і її похідних. Ймовірно, лімфоїдна тканина, асоційована з серозними оболонками (SALC), дає початок походженню В1-лімфоцитів і є місцем їх постійного оновлення. Просочування фібрину призводить до формування фібринових бляшок, які патогенетично здатні змінювати структурний бар’єр між сполучною тканиною і судинами очеревини, що на даний момент залишається недостатньо вивченим. Передбачаються кількісні дослідження накопичення фібринових нашарувань методом лектинової гістохімії.